Світ знову завмер в очікуванні американсько-іранської угоди, яка теоретично може відновити потоки нафти. Однак навіть якщо прорив станеться, він навряд чи суттєво вплине на рішення центральних банків, що наближаються. Тиждень обіцяє бути насиченим.

Угода є — але чи повернеться все на круги своя?

Якщо повідомлення відповідають дійсності, США та Іран наближаються до домовленості про відновлення судноплавства через Ормузьку протоку. Питання збагачення урану та зняття санкцій, втім, залишаються без відповіді. Якщо протока відкриється і нафтові потоки відновляться — чи означатиме це повернення до норми?

Ринки вже схиляються саме до такого сценарію. Фондові індекси оновлюють максимуми. Дворічні свопові ставки, які є орієнтиром для короткострокових очікувань щодо монетарної політики, протягом усієї кризи рухалися майже синхронно з цінами на нафту і зараз починають відновлюватися. Однак самі центральні банки можуть виявитися значно повільнішими у зміні курсу — і тому є щонайменше чотири причини.

По-перше, навіть за умови укладення угоди нафта може і не подешевшати суттєво. За оцінками аналітиків, до кінця кризи ринок недоотримає понад 1,6 млрд барелів. Стратегічні резерви потребуватимуть поповнення, видобувні потужності — відновлення. Прогнози не передбачають падіння нафти нижче $90 за барель цього року навіть у разі нормалізації постачань до липня. Газовий ринок малює схожу картину: Європа дедалі більше конкуруватиме з Азією за постачання зрідженого природного газу, що підтримуватиме тиск на ціни по всьому континенту. Голова Банку Англії вже застерігав, що газові ринки виглядають «надміру оптимістично».

По-друге, чи справді угода забезпечить повне відкриття протоки — навіть якщо саме це прописано на папері? Ризик непослідовних перебоїв залишатиметься високим. Чи погодяться судноплавні компанії та страховики повернутися — і за якою ціною?

По-третє, з кожним тижнем ця криза — яка вже входить у четвертий місяць — дедалі глибше вбудовується у ланцюги постачань і цінову поведінку. Показово, що інфляційні свопи зростають приблизно на 30 базисних пунктів за кожен місяць, поки протока залишається закритою, — і це незалежно від динаміки нафтових цін. Ризикові активи можуть орієнтуватися на майбутнє покращення пропозиції. Центральні банки зобов'язані враховувати вже понесені втрати і наслідки, що вже відбилися на макропоказниках.

По-четверте, питання довіри. Центральні банки, і насамперед ЄЦБ, тижнями сигналізували про готовність діяти у разі затяжного конфлікту. Конфлікт затягнувся. І тепер вони побоюються, що ринки почнуть вважати їхні слова порожніми загрозами.

ЄЦБ, Банк Англії, ФРС: три різні розрахунки

Підвищення ставки ЄЦБ на 25 базисних пунктів у червні виглядає практично вирішеним питанням. Практичного ефекту від такого кроку небагато, проте він принаймні підтверджує, що за словами стоять дії.

Банк Англії — випадок складніший. Аргументи на користь підвищення ставок тут завжди виглядали менш переконливо, ніж на континенті. Ставки вже перебувають у обмежувальній зоні, і за відсутності кризи на порядку денному стояло б подальше пом'якшення. Ринок праці демонструє ознаки крихкості, а торішній сплеск інфляції не справив помітного тривалого ефекту. Після тривалих вагань червневе підвищення зараз виглядає малоймовірним. Липневе рішення залишається відкритим — якщо ситуація в Ормузькій протоці не буде вирішена остаточно.

У Федеральної резервної системи своя логіка. Іранська угода мало що змінить у короткостроковій перспективі. Чиновники ФРС послідовно ужорсточують риторику — і причина не лише у цінах на енергоносії. Зростання зайнятості прискорилося на шестимісячній основі, хоча значна частина нових робочих місць зосереджена у сфері охорони здоров'я. Водночас різке скорочення міграції та старіння населення обмежують пропозицію праці. ФРС вважає, що рівень безробіття може не зрости навіть при нульовому прирості зайнятості — і це живить ширшу дискусію про те, наскільки насправді є обмежувальною поточна монетарна політика.

Стисло про головне

Не варто очікувати, що центральні банки суттєво змінять риторику в червні — буде мир чи ні. Проте далі все змінюється. Чим довше триває криза, тим більшими стають ризики вторинних інфляційних ефектів — але й тим очевиднішим стає удар по зростанню. Індекси PMI в Єврозоні та падіння реальних наявних доходів у США вже дають про це виразні сигнали.

Варто пам'ятати: зараз не 2022 рік. Ризик того, що ситуація переросте у багаторічний інфляційний шок, є обмеженішим, а економічне зростання — вразливішим. Базовий сценарій за думкою аналітиків : ЄЦБ обмежиться одним підвищенням ставки, тоді як ФРС зрештою знову перейде до зниження — можливо, вже у грудні. Ринки, як і раніше, ризикують переоцінити масштаби майбутнього ужорсточення.