США vs Іран. Нафта і золото

Коли США та Ізраїль завдають ударів по Ірану, а Тегеран відповідає по ізраїльській території, американських базах у регіоні та інфраструктурі Перської затоки, ринок одразу переходить у режим воєнного ризику. Це вже не дипломатичний процес і не обмежена операція. Це подія, яка потенційно змінює баланс у всьому регіоні.

Ключовий фактор — Ормузька протока. Через неї проходить близько 20 млн барелів нафти на день, тобто приблизно п’ята частина світового споживання, а також понад 100 млрд кубометрів LNG щороку. Навіть часткове порушення цього маршруту означає шок пропозиції глобального масштабу. Ринок не чекає фактичного перекриття. Він страхує ризик уже зараз.

У п’ятницю USOIL закривався поблизу 67.2. Золото трималося в районі 5.27 тисячі за унцію. На відкритті тижня логіка проста: геп угору по нафті, геп угору по XAU. Рух вище 70 по нафті — це базова реакція на переоцінку supply risk. Оновлення історичних максимумів по золоту — класичний safe-haven сценарій.

Сценарії для ринку умовно зводяться до двох. Перший — швидка фаза ескалації, кілька днів інтенсивних ударів, після чого зниження операційного темпу. У цьому випадку нафтовий spike може частково згаснути, а премія за ризик — поступово стиснутися. Це був би короткий repricing без довготривалого макроефекту.

Другий сценарій — затяжний конфлікт із асиметричною відповіддю Ірану, атаками на судноплавство, активізацією проксі-груп та постійною загрозою Ормузу. Навіть часткове порушення маршруту, через який проходить 15–20% глобальної пропозиції, історично порівнюване з найбільшими енергетичними шоками. Для орієнтиру: на початку війни Росії проти України під ризиком було 7–8% світової нафти, і Brent тоді наближався до 140 доларів. Масштаб потенційного ризику в Перській затоці більший.

Водночас є різниця з 2022 роком. Запаси нафти в країнах OECD зараз приблизно на 200 млн барелів вищі, ніж перед вторгненням РФ в Україну. Це створює тимчасовий буфер. Але повноцінне перекриття Ормузу навіть на два тижні практично з’їдає цей запас. Ринок це розуміє.

Газовий компонент не менш важливий. Під ризиком до 125 млрд кубометрів LNG — це близько 22% світової торгівлі LNG. Європа вже не залежить від одного постачальника, як у 2021 році, але все одно імпортує значну частину енергії. Новий енергетичний шок поверх тарифного — це удар у найгірший момент відновлення.

Для США ефект амбівалентний. Країна є великим виробником нафти, тож сектор виграє від високих цін. Але споживач програє. Бензин — політично чутливий товар. Паралельно ФРС отримує складну дилему: новий інфляційний імпульс через енергію на фоні ще не повністю погашеного тарифного тиску ускладнює швидке зниження ставок.

Для Єврозони наслідки гостріші. Високі енергоносії означають тиск на інфляцію і одночасне погіршення зростання. За оцінками ЄЦБ, зростання цін на нафту на 14% може додати близько 0.5 п.п. до інфляції та знизити ВВП приблизно на 0.1 п.п. І це без урахування логістичних порушень. Якщо ціни залишаються високими довше, дилема центробанків стає реальнішою: інфляція проти зростання.

Азія вразлива через залежність від імпорту енергії. Японія та Філіппіни отримують до 90% нафти з регіону Перської затоки. Китай та Індія — 38% і 46% відповідно. Навіть без фізичного дефіциту, зростання цін погіршує торговельні баланси. Підвищення нафти на 10% може погіршити поточний рахунок на 40–60 базисних пунктів у найбільш залежних економіках. Інфляційний ефект також швидкий: у середньому +0.2 п.п. до CPI на кожні 10% зростання нафти.

Фінансові ринки в такому середовищі реагують передбачувано. На першій фазі — падіння дохідностей UST і Bund, зростання золота, укріплення долара. Якщо ж ціни на нафту тримаються високо, інфляційний фактор починає домінувати, і безпечні облігації вже не виглядають настільки захищеними.

У валютному просторі можливе повторення моделі 2022 року. Тоді торгово-зважений долар зріс більш ніж на 10% за шість місяців, поки енергетичні ціни залишалися високими. Країни-імпортери енергії слабшали проти USD. У разі тривалої ескалації євро та єна можуть перебувати під тиском, тоді як долар отримає підтримку через енергетичну незалежність і статус резервної валюти.

Те, що відбувається зараз, — це не просто spike. Це фаза глобального repricing. Ринок одночасно перераховує ризик поставок, інфляційні очікування, траєкторію ставок і структуру потоків капіталу. Корекція ведмежого діапазону долара 2025 року може змінити характер, якщо енергетичний ризик закріпиться.

У таких умовах нафта стає індикатором геополітики, золото — індикатором страху й інфляції, а долар — індикатором ліквідності. І поки ризик Ормузу не знятий, цей профіль ринку залишатиметься домінуючим.